UProLa

Неокріпші думки

Недільний вечір, тільки текст…

with 2 comments

Не секрет, що інколи я пишу програмістські пости в даний блог. Серед них доволі явно проявляються ланцюжки постів, об’єднані одним “сюжетом”. Хочу зараз проаналізувати один з таких ланцюжків, найменш зрозумілий читаючим.

  • Принципи програмування нового покоління Ч.1
  • Мета в житті, яка досягнеться після смерті. Абстрактне завдання на тисячу тисяч життів. Амінь
  • Модель класифікатора/колектора знань
  • Його варто доповнити ще одним постом:

  • MMBook
  • Усі ці пости є точками зору однієї ідеї. З кожним роком я все краще і краще її розумію, проте досі не можу виразити “на папері”. Якщо дати коротку характеристику постам – я намагаюсь передбачати майбутнє. Саме те майбутнє, коли слово “реалізація” буде асоціювватись з рутинною і повністю автоматизованою операцією. Враховуючи темпи розвитку, я навіть сподіваюсь застати це “майбутнє”.

    Недавно я знайшов ще одну сторону ідеї. Власне, вона проста як дошка і розвинулась під враженням від теорії категорій.

  • Сутність може бути виражена моделлю. Під “моделлю” я маю на увазі набір об’єктів і зв’яків, система у загальному значенні. Більшість операцій відбуваються на даному рівні, на ньому ж працює синергетика.
  • У моделі може бути реалізація. Під “реалізацією” я розумію конретику, яка власне і вирішує задачу\проблему. Наприклад, руль, джойстик і клавіші зі стрілочками – це реалізація моделі “керування транспортним засобом”. Реалізацією може бути конкретний шматок коду, конкретний спосіб врегульовування різноманітних правових питань, навіть інша модель може бути реалізацією.
  • Між моделлю і реалізацією є третій рівень – інтерфейс. Основна його задача – зменшити кількість дублів реалізацій та моделей. А також забезпечити поліморфізм реалізацій. Уявіть собі це як перехідник: з однієї сторони у нього “втикається” модель (тобто, інтерфейс визначає, якими властивостями повинна володіти модель”, а з іншого – втикається реалізація (інтерфейс специфікує, які дії\структури\точки\властивості повинна мати реалізація для забезпечення коректності інтерфейсу).
  • Існує компоновщик, який зтирає грані між моделлю, інтерфейсом і реалізацією, формуючи тільки одну сутність – “вирішення задачі”. Для програмних систем уявити цей компоновщик ще можливо – генератор коду по моделі + компіляція. Для більш високорівневих понять потрібно буде якраз використовувати наробки теорії категорій.

    У даної ідеї поки-що один недолік – я не знаю як її реалізувати, навіть не знаю з якої сторони підійти до реалізації =) Проте не сумнівайтесь – для мене цей недолік несуттєвий =)))

    Про віртуальну смерть

    Мені відомо уже багато прикладів віртуальної смерті людей. Особливо цікавою дана тема стала після смерті (віртуальної же!) Марка Пілгріма. Мало того, я сам про це подумував, іноді так хочеться забути про інтернет і почати жити тільки реальним життям. Проте чого я не розумію – навіщо видаляти свій контент??? Нехай він і здається Вам безглуздим або лишнім або шкідливим – залиште його! Ваша точка зору насправді є зовсім не точкою, а вектором, напрямком думки. Для тих одиниць, яким саме цей ВЕКТОР потрібний, це буде безцінний скарб на шляху до виконання віртуального самовбивства або будь-якої іншої важливої задачі.

    А так, виходить, що Ви подовжуєте чужі мучення. Вельми і вельми велике дякую!

    Не можна йти шляхом воїна, якщо Ви вмієте і висловлюєте свої думки. Це – програш. Мене не стільки розчарував Марк, скільки той інший чувак, описаний у 2 абзаці “Мета в житті, …”. Зараз уже навіть можна відкрити ім’я, бо хететепе безслідно зникло, і ні кеш гугла, ні вебархів не вберегли дані. Єдиний більш-менш виражаючий твір, який зберегла павутина, це ескіз на тепловозі. А було штук 100 якісних, послідовно дроблячих мізки у тонку стружку невиражених думок постів. Я поставив би саме акцент на послідовних, бо прочитання посту з відривом віж контексту призводило або до пришвидшеного розриву шаблонів або до повного нерозуміння\неприйняття важливості абсурду. Щиро сподіваюсь, що тобі, Олеже, десь там добре.

    Ключі

    В даному місці потрібно розповісти про ключі. Будь-який автор залишає у своїх творах, свідомо або несвідомо, ключі. Одні називають їх “стилем”, інші “манерою”. Інколи так і є.

    Але ключі створені для замків, правильно? Задача ключа – знайти замок, фактично, це спосіб автора адресації тексту тільки тим читачам, чий замок відкривається використаним ключем. За рахунок цього деякі автори можуть маніпулювати різними групами людей, впихуючи у твір різні типи ключів.

    Якщо ви автор – проаналізуйте свою творчість, і ви знайдете ідеї, речення, навіть словосполучення, якими ви і намагаєтесь підчепити “потрібного” читача. Вам не потрібна розуміння від усіх і кожного, вам важливо донести інформацію до цікавих вам людей, чиї імена і адреси неможливо знати.

    Фактично по даному критерію і можна оцінити “якість” автора. Якщо ключі автора Вас зачепили, а дехто інший вважає твір занадто сентиментальним і тому неприроднім – не спішіть ставити бирку на людину або автора. Краще знайдіть проблему у собі і вирішіть її раз і назавжди, не обов’язково самогубством.

    На цьому базується практично все, але найяскравіше проявляється у дзені, коанах, театрах, сюрреалістичних картинах, …

    Ідея чи символ?

    В чому принципова різниця між ідеєю і символом (гуглим вікі)?

    Ось ми йдемо по тротуару. Під ногами – плитка. Плитки разом формують візерунок. Білий, червоний, білий, червоний,… Подумайте, навіщо існує цей рисунок? Відповідь “бо так архітектор вирішив” буде правильною тільки в частині випадків.

    Уявіть собі, що ви йдете, а плитка все ще чередується. Білий, червоний, білий, червоний,… Ви берете лом і намагаєтесь змінити порядок. Ха, дзуськи! Лом не може пробитись поміж плиток, або гнеться, або взагалі кришиться! Ви хочете знайти межу, коли плитка просто кінчається, а отже і кінчається порядок “білий-червони” – і несподівано визначаєте, що у плитки немає межі! Ні вправо ні вліво ні вперед ні назад. Ви шукаєте невідповідність біля сторонніх об’єктів, які плитка “оминає” – але чудо, навіть поряд з ними порядок зберігається за рахунок фракталізації площини.

    Після багатоденних пошуків Ви все-таки знаходите корінь липи, що пробився десь посередині майдану і порушив структуру.

    Допоки ви не знайшли корінь, біло-червона череда плиток була ідеєю, непорушною, незлманною. Після – це став сього лиш символ. Символізм завжди допускає помилки і недоліки, без недоліків символ став би ідеєю. Фактично тому і неможливо виразити ідею – де гарантія, що ви зробите це без помилок і не виразите випадково символ? Підміна понять – це кримінальна стаття…

  • Written by danbst

    Жовтень 9, 2011 at 23:55

    Оприлюднено в Пости, Програмування

    Відповідей: 2

    Subscribe to comments with RSS.

    1. Той чувак це Олег Лошак?

      А взагалі, Хофштадер писав що Дзен намагається дати ключі до ідеї невербального сприйняття світу (стирання меж між предметами, бо їх і немає) вербальними способами. Тільки ключі, бо вербально зробити це неможливо.

      Ну, і так, я тебе знову не зрозумів. Але 10% слів знайомі, і викликають якісь асоціації. 🙂

      bunyk

      Жовтень 10, 2011 at 22:20

    2. Чорт, треба все-таки знайти цей GEB у паперовому вигляді. Дякую за підказку, що читати далі після Апдайка.

      >>>Той чувак це Олег Лошак?
      угу

      danbst

      Жовтень 11, 2011 at 10:06


    Залишити відповідь

    Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

    Лого WordPress.com

    Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

    Twitter picture

    Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

    Facebook photo

    Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

    Google+ photo

    Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

    З’єднання з %s

    %d блогерам подобається це: